Реалізм

Реалізм як творчий метод (продуктивний) (від лат. Realis - речовий, дійсний) — основний художній метод в літературі й мистецтві, що полягає в правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні дійсності. Основним принципом реалістичного мистецтва є типізація—художнє узагальнення життєвих явищ і людських характерів.

Образ людини митець подає як явище соціальне, що розвивається залежно від умов суспільного буття.

Реалізм пройшов кілька етапів свого розвитку, сформувавшись як метод в епоху Відродження. Самий же термін «реалізм» в науці про літературу й мистецтво почали вживати з середини XIX ст.

Критичний реалізм

Найвищий етап у розвитку класичного реалізму, пов'язаний з піднесенням визвольного руху в Європі, прийнято називати критичним реалізмом. Російська реалістична література була найвищим досягненням, вершиною світової літератури критичного реалізму. Вона відзначалася високими ідейно-художніми та естетичними якостями, об'єктивністю художнього зображення, нещадною викривальною силою, пристрасністю, гуманізмом, народністю, зображенням персонажів у взаємодії з оточенням (через деталі інтер'єра, портрета, пейзажу, систему персонажів (Гончаров, Достоевський, Толстой, Тургенєв, Салтиков-Щедрін, Пушкін, Гоголь, Некрасов, Островський та інші).

Особливості українського реалізму:

*співіснування реалізму з романтизмом;

*волелюбний громадянський пафос з відповідною стильовою експрессією та образністю.

*успадковані від попередників та розвинуті далі наполегливі пошуки ідеалу з опорою на морально-етичні цінності, національні традиції, своєрідно акумульовані з фольклорі.

Реалістичні напрями формувалися спонтанно, довго не оформлялися у відповідну теорію. До Франка в літературознавчих критичних працях цей термін не вживається, теоретичні питання критичного реалізму, його поетика була висвітлена у працях І.Франка. «Із секретів поетичної творчості», «У нас нема літератури», «Влада землі в сучасному романі», статтях про творчість Шевченка та ін.

В Україні критичний реалізм склався і завершився в певній мірі пізніше, ніж у російській літературі, але в тісній взаємодії з нею. Основоположником критичного реалізму в українській літературі вважається Тарас Шевченко.

Послідовники Шевченка: Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, П.Грабовський, І.Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський та інші.