Поетичні спроби...

Гадючка Юлія Станіславівна народилася 20 вересня 1997року в мальовничому селі Липове Талалаївського району Чернігівської області. Дитинство пройшло посеред чудової природи. З дитячих років любить читати художню літературу, співати, вишивати.

Перші поетичні спроби...У вісім років написала свій перший вірш "Україна". Її поезії присвячені Україні, природі рідного краю, батьківській оселі. Юлія навчається в 10 класі. Після закінчення школи мріє стати співачкою.

Зима

Вітер віє, сніг іде.

Зима люта настає.

Не шумить ні листя пишне,

Ні травичка запашна.

Тільки сніг все сипле й сипле,

Білим сяйвом здалека.

Ніч

У саду пожовтіла трава,

Десь далеко вона ожива.

В темнім небі вже зорі нічні,

Заховалась земля вся у тьмі.

Гучний шелест рослин завмира,

Прокидається тиша нічна.

Круглий місяць з-за хмар вигляда

Не співає й пташина земна.

В гаю квіти похилені вниз,

Щось шепочуть дерева до них.

 І заплаче промінчик тепла -

Навкруги лише темінь одна.

Туман

Синіє небо.

Над землею у тумані,

Лиш чути птаха, що летить в краї незнані

Проміння сонця, що сховалось за горами

Покриє темряву своїм теплом яскравим.

Лунає пісня десь далеко на рівнинах,

Співає серце тихо й жалісливо.

Зів'ялі квіти сумно похилились.

Гілки калини чомусь зажурились.

Осінній вітер дме, усе ламає,

Похмура хмара йде вгорі, літає

Усе в тумані знову зажурилось,

Краплина — ікла, загубилась.

Сумно

Сумно,а на вулиці ще не світає,

Сумно, тільки вітер у полі гуляє,

Ні пташки не щебечуть в гаю,

Ні троянди не пахнуть в саду.

Сумно. Мокрий дощ шелестить за вікном,

Ніч змахне своїм темним крилом,

І замре все живе навкруги,

Один сум оживе назавжди.

Сумно, а на вулиці ще не світає.

Сумно, тільки вітер у полі гуляє.

Сповідь

Зеленіє трава, зеленіє,

Зеленіє усе навкруги.

Тільки серце даремно радіє,

Бо наступить хвилина журби.

Знову пташка у гаю співає,

її весело та не мені.

Так навіщо ж так гарно буває,

Ну а потім усе, як завжди.

Чому час зупинити не можна

Та впіймати ту мрію одну,

Щоб нарешті всміхнулося серце

І згадало ту теплу весну?

Талалаївський край

Любов до рідної землі

З роками більше розквітає.

Де б ми на світі не були -

дорога завжди повертає.

У край, що веснами цвіте,

Творчів творити надихає.

Тепло і радість в нім живе

і пісня радісна лунає...

Приспів:

Талалаївський край — це моя Батьківщина.

Там Олава ріка поклонилась землі.

Український народ величає Вкраїну

і своїми талантами славить її.

Там мелодія рідного краю,

синьоокії плеса ставків.

Щиро кожного з нас зустрічають,

співом ніжним своїм солов'ї.

Там сади різнобарвні чудові,

які вишиті на рушниках,

дарують своїй рідній мові

всю красу, що звучить у піснях.

Приспів

Визначні кобзарі і великі поети

Душу всю віддали,

щоб були творчі злети.

Хай не згасне свіча,

мир і щастя панує.

Талалаївський край нехай вічно квітує.

Тарас Шевченко

Великий син народу України

живе і житиме в нових віках.

Немає видатнішої людини -

поета, що цвіте в рядках.

Славетний геній нашої країни,

що вічним полум'ям палає у серцях

У кожної родини, Батьківщнини,

своїми творами усіх єднає нас.

А разом з тим безсметрні твори

стали відомі на весь світ,

і “Гайдамаки” і “Тополя” -

усе зумів він оживить.

Тернистим шляхом нездоланним

він йшов усе своє життя,

та Бог нагородив талантом,

що зміг змінити майбуття.

І стала іншою дорога,

та доля зовсім нелегка,

за країною тривога,

а потім довге заслання.

Та наш поет зміг подолати

Усі тортури, смак біди,

і душу всію свою віддати

Щоб начувались вороги!

Наш Кобзар — наймудріший учитель,

Чиє слово направлене в путь,

Батьківщини своєї спаситель,

якого не можна забуть.

Великий син народу України,

Автор праведних, вічних слів.

Тарас Шевченко живе і донині

У мові найкращий, безсмертних рядків.

Тож його в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій

Не забутьте пом'янути

Незлим тихим словом!

Липівська школа

Розквітають квіти біля школи.

Розквітали й будуть розквітать.

Повертаються, мов журавлі, додому

Ті, хто ще колись не вмів літать.

Всіх їх радо школа зустрічає,

Невдовзі вже чекатиме і нас.

Чому роки так швидко пролітають,

Кудись несуть забутий давно час.

А скільки спогадів у кожному живуть...

У серці вони будуть сяять вічно.

Перший і Останній той дзвінок

Завжди будуть у пам'яті величні.

Багато різних шкіл є на землі,

А наша все одно - найкраща,

Співають за вікном тут солов'ї,

І знов повторюється казка.

 Чарівна казка, що триває

уже аж 150 літ.

А молодість все не минає,

І не зів'яне вічний цвіт.

Багато поколінь пройшли

Через шкільні ці двері.

Вели в життя їх вчителі -

Складали повість на папері.

Низький уклін вам, вчителі!

За те, що ви навчили.

І тим, хто вже відсутній на Землі,

Вони всі спогади лишили.

Найкращі спогади, які

У пам'яті кружляють.

В історію ввійшли такі,

І їх не забувають.

 Хай завжди веде дорога,

У рідну школу, рідний край.

Та приводить до порога,

Де кожен рік звучить:"Прощай".

Жила, живе і буде жити,

Розквітать довкола.

У майбуття дітей водити -

Наша Липівська школа!!!